Чорнобиль...Трагедія...Пам'ять...

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

Вікна забиті, і висить замок —

ржава сережка над кігтиком клямки.

Білий причілок оббила сльота.

Хто там квилить у цій хаті ночами?

Може, живе там сама самота,

соває пустку у піч рогачами.

                              Л. Костенко

Чорнобиль - невеличке містечко. Влітку тут любили відпочивати багато киян. Здавалося, що вжилися тут краса поліської природи та сховані в,     бетон чотири блоки АЕС, розташовані недалеко від Чорнобиля. Згодом, за кілька кілометрів від станції, виникло місто Прип'ять (так називалася річка). Ніщо не віщувало біди.

Та 26 квітня о 1 год. 23 хв. невидима смерть розповзлася від Прип'яті, створивши 30-кілометрову зону, по селах і містах.

Поверхня Землі зазнала забруднення радіонуклідами в 400 разів більшого, ніж після вибуху бомби в м. Хіросімі. Ця аварія в міру з'ясування її масштабів і наслідків почала усвідомлюватися людством як планетарна катастрофа.

В Україні радіоактивного забруднення зазнала територія в 50 тис. км. з населенням 2,5 млн. осіб.

За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 60 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації.

До 30-ї річниці Чорнобильської трагедії в нашій бібліотеці оформлено книжкову виставку «Чорнобиль… Трагедія… Пам'ять…» та проведено вечір-реквієм «Чорнобиль: його забути не дозволяє майбутнє». Участь в заході взяли учні 10-го класу Глинянської школи та заступник директора по виховній роботі Блонська І. М. 

Літературна мозаїка: "Борис Возницький - славний галичанин"

Як не вистою, здригнуся,

Захитаюся, мов тінь,

Пропаде навіки праця

Многих, многих поколінь

                        Іван Франко

Ці слова Великого Каменяра цілком логічно могли б бути лейтмотивом всього творчого, сподвижницького життя Бориса Григоровича Возницького, видатного мистецтвознавця, талановитого музейника сучасності, Лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, академіка, Героя України, воістину великого Українця, що понад півстоліття невтомно визбирував безцінні національні скарби та творив самотужки новітню епоху в історії вітчизняної культури – епоху національного відродження великого європейського народу.

17 квітня працівниками нашої бібліотеки було проведено літературну мозаїку: "Борис Возницький - славний галичанин" присвячену 90-ій річниці з дня народження Бориса Григоровича Возницького. Під час заходу користувачі ознайомилися з біографією та музейним життям Бориса Григоровича, а також проведено ознайомлення працівників Глинянської міської Ради з книгою спогадів про Возницького «Борис Возницький, яким ми його пам’ятаємо», які були написані його друзями, колегами та співробітниками. 

     "Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить".

Л. Костенко

Микола Лемик

   4 квітня народився Микола Лемик (1914-1941), уроженець с. Солова Перемишлянського повіту (тепер Золочівський район). Український політичний діяч, член ОУН. 21 жовтня 1933 року Лемик за наказом проводу Організації Українських Націоналістів убив начальника канцелярії (і одночасно – високопоставленого агента НКВД) консульства СРСР у Львові Олексія Майлова на знак протесту проти штучно організованого радянською владою голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Негайний суд у Львові, який відбувся в жовтні-листопаді 1933 року, засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час вирок був замінений на довічне ув’язнення. На початку Другої світової війни був звільнений з тюрми, став одним з організаторів Похідних груп ОУН та їх діяльності в Україні. В жовтні 1941 року був заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді (Полтавська обл.).

Урок духовності

Кожному з нас щодня доводиться долати черговий відтинок життєвої дороги. Життєва дорога може бути важкою і небезпечною. Особливо тоді, коли ти почуваєшся самотнім, загубленим, коли не розумієш мети свого руху.

Найважливішою із доріг, що простягається перед нами є дорога в майбутнє, у вічне життя. Її важко подолати самотужки.

Бог залишає за кожним з нас право самостійно пройти визначений нам відтинок земного шляху. Він не кидає нас напризволяще, а зі співчуттям і батьківською любов’ю спостерігає за нашою ходою, завжди готовий прийти на допомогу.

          Життя в Христі

Своє житія - життям Христа,

Мій брате й сестро просвіти!

Тоді ти будеш легко йти

Під тягарем свого хреста.

Дивись, буденщина пуста,

Без Бога жить - нема мети...

Мій брате й сестро, просвіти

Своє життя - життям Христа!

Пророцтвом сповняться уста,

Ти зможеш впалих піднести,

О тільки, тільки просвіти

Своє життя - життям Христа!

Патріярх Димитрій

3 квітня в нашій бібліотеці проведено урок духовності «Великий піст – спасіння душі». Участь в заході взяли учні 11 класу Глинянської школи. Після закінчення масового заходу присутні мали можливість ознайомитися з книжковою виставкою «На шляху до вічних істин».

День сміху

На жаль ми не знаємо, хто винайшов колесо, нам невідомо, хто першим самотужки навчився добувати вогонь, але ми знаємо хто першим усміхнувся. Це була дитинка, немовлятко, яке, мов ранкове сонечко, подарувало світлу усмішку своїй матусі. Так народився сміх. Колесо і вогонь допомагали людям у побуті, сміх робив їх добрими, уважними один до одного, об’єднував, додавав здоров’я.

З часом люди навчилися жартувати, розповідати дотепні історії, що викликали сміх. Таких людей називали дотепниками, жартівниками. Траплялося, що оповідачі смішного сміялися голосніше за слухачів зі своїх дотепів. Таке вважалося непристойним. Тоді і тепер. Коли дотепники і жартівники навчилися писати – їх назвали письменниками-гумористами.

Український гумор народжувався у народних іграх, народній розмові, у піснях, переказах, які були і є джерелом творчості наших українських сміхотворців.

Наш національний гумор, якщо відверто сказати, відрізнявся і відрізняється від гумору інших народів доброзичливістю, щирістю. Українцям більше притаманна усмішка, що виражає схильність до доброго сміху, (а не посмішка), що відбиває глузування. Іронічне ставлення до когось.

Без сміху поговоримо про сміх,

який одвічно сиплеться, мов з міху.

Не раз він добрим людям допоміг,

лунаючи не просто задля сміху.

Аж сміхом заливався: «Хай їм грець!» —

козак супроти вражої навали.

Немовби в найміцнішій із фортець,

веселі предки сміхом залягали.

Хоч не до сміху часто їм було —

то в той момент, то в інший, історичний, —

то підіймали кривду, горе, зло

вони на сміх, убивчий, гомеричний.

На глум узятий, багатій сопів,

і піп спішив сховатися, за муром,

бо виставляв і панство, і попів

трударський рід на сміх, як кажуть, курям.

Якщо народ всі біди переміг

й усяку силу подолати в змозі,

 то це тому, що мав здоровий сміх,

та сміючись живе на світі досі.

І нам не тільки істина стара —

підтверджує статистика правдиво,

що кожен, хто від сміху помира,

за сотню літ живе, усім на диво.

Бо він — найщасливіший від усіх!

Для нього сміх — і альфа, і омега.

А той, кому не до вподоби сміх,

наробить сміху сам собі, сердега.

                              Анатолій Бортняк