Краєзнавство

“У зорях небесних великий закон

Написаний, золотоликий,

Закон над закони: свій рідний край

Над все ти повинен любити.”

                                           Я. Неруда

   

   Велика увага в нашій бібліотеці приділяється краєзнавчій роботі. В читальному залі бібліотеки оформлено краєзнавчу кімнату "Народні скарби Глинянщини", де читачі можуть ознайомитися з історію рідного міста, давніми звичаями та обрядами нашого народу, нашими видатними земляками.

  Краєзнавча література знайомить вас з історією, економікою та культурою нашого краю, виховує любов до рідної землі, почуття відповідальності за її долю.

Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій зросла… Щоб по справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Обов’язок нащадків – пам’ятати, що лише той вартий майбутнього, хто знає своє минуле, і той вартий пошани, хто не цурається його.

Історія м. Глиняни

Краю мій дорогий, моя рідна земля

Славне місто моїх земляків

Мила нам сторона для нас всіх є свята

Бо вона найдорожчий наш дім

В небі ключ журавлів, ластів’їний політ

Солов’їная пісня в садах

Це Глиняни мої, це Глиняни мої

Рідний дім – Україна моя

Тут похід козаків і татарські бої

Килимів тих полів красота

Стародавні вали біля моста лягли

Чудом славна церковця стара

У Глинянах усе найдорожче мені

Тут як птахи летять наші дні

Рідний батько тут мій і матуся моя

У Глинянах вся наша рідня

                                          сл. Туз У. Ф.

Всі народи, країни, численні міста і села, і навіть маленькі хутори мають свою історію, по своєму багату і цікаву, як в пізнавальному так і в повчальному значенні.

Історія Глинян сягає в глибину минулих століть. Перша історична письмова згадка про Глиняни датується 12 травня 1397р. (більше 600р.). Це невелике стародавнє українське містечко описане в художніх творах письменників І. Нечуя-Левицького і М. Старицького, Б. Лепкого і Генріка Сінкевича, в наукових дослідженнях І. Крип'якевича, І. Бауманюка, Б. Яцкевича, М. Балінського, Т. Ліпінського та інших. Цікаві відомості з історії Глинян, Їх околиць висвітлені в працях М. Хамули, З. Островсько­го, В. Лаби, Я. Богдан.

Кожний, хто народився в Глинянах, виріс в нашому місті, або хоча б якийсь час проживав тут, милувався природою, місцевими краєвидами і неповторною красою тутешніх околиць, спілкувався з простими, працелюбними і гостинними людьми, той ніколи не забуде цього чудового ку­точка нашого рідного краю і завжди, при першій нагоді, старається відві­дати його.

Глиняни, Глинянщина і весь наш Галицький край - маленька частка великої і дорогої всім нам України, яку ми, мов матір рідну, маємо люби­ти, шанувати і берегти, а також знати її багату, славну і багатостраждаль­ну історію, бо хто не знає минулого, той не вартий майбутнього (М. Риль­ський).

Глинянщина, через її особливе географічне розташування, характерний лише для цієї місцевості м'який і трохи вогкуватий мікроклімат та багаті родючі землі називають тут "золотою долиною". Розляглася вона в ма­льовничій низині, приблизно посередині між Львовом і Золочевом, Пере­мишлянами і Буськом. Глиняни і взагалі вся Глинянщина, є місцевістю екологічно чистою.

Про нашу місцевість ходять багато цікавих легенд. В одній з них роз­повідається, що був тут колись один чоловік на прізвище БарціковськиЙ. В його господарстві народилося двоє бичків-близнят і коли вони підрос­ли, то зорав ними велику територію довкола Глинян і тим сами нібито оберіг місто і його околиці від всяких бід і нещасть.

Колишні і навіть теперішні Глиняни є містечком невеликим. Воно за­ймає територію трохи більшу як 700 гектарів, тут є всього 44 вулиці і 1327 будинків, більшість з яких є приватними. Населення в межах 4000 тис., з них 96 відсотків - українці.

В місті є три церкви.

Одна з них, церква У спення Пресвятої Богороди­ці дуже старенька, дерев'яна, збудована ще в 1624 р. Тепер вона, як істо­рична та архітектурна пам'ятка, є під опікою і охороною держави. Пам'ятає вона страшні часи монгольських і турецько-татарських нападів, лихоліття австрійських, польських, німецьких та більшовицьких понево­лень. Пам'ятає також великих українських гетьманів Б. Хмельницького і І. Мазепу, війська яких в 1648 і 1705 р.р. таборилися в нашому місті, істо­рично достовірним Є те, що саме в Глинянах стояли головні козацькі та­бори, що саме тут проводилися огляди, перегрупування і благословення українського воїнства перед наступними боями. В 1677 р. від чергового турецько - татарського набігу місто було зруйноване і спалене зовсім. З усіх будівель уціліла лише церква. Горіло місто потому ще багато разів. Остання велика пожежа була в 1886 р. тоді до тла згоріло все передмістя, але знову неушкодженою залишилася церква. В 1936 р. у святий вечір пе­ред Різдвом Христовим в ній сталося чудесне відновлення надпрестоль­ного образу Розп’яття Ісуса Христа.

Мабуть мало хто знає, що колись давно в Глинянах на Застав'ї була ще одна церква Св. Івана Хрестителя, теж дерев'яна, але значно молодша від церкви У спення. З народних переказів було відомо, що була вона куплена десь на Гуцульщині і перевезена до нашого міста. На їі місці стоїть тепер пам' ятний хрест і глибока громадська криниця, а поруч нова велика церк­ва Св. Анни. Вона була побудована в 1891 р. Ця церква завжди була дію­чою. Приходили до неї люди з навколишніх сіл, де церкви були закриті.

 У 1894 р. в центрі міста була побудована церква Св. Миколая. Будува­ли її на доброчинні пожертви людей Глинян і всього Замістя. Велику час­тину внесла графиня Потуліцька, яка володіла значною частиною земель. Доля церкви була складною, важкою і трагічною. В 1954 р. їі було закри­то. В ній розмістили склад бази місцевого споживчого товариства. Лише в 1988 р. з неймовірними труднощами цю святиню було повернено народу. В кінці 1989 р. наново посвячено і відправлено першу Службу Божу.

Крім трьох церков в нашому місті є багато пам'ятних хрестів.

Одним з найдавніших вважається хрест, що на вулиці І. Мазепи на За­місті, встановлений 24 серпня 1849 р. На ньому викарбовано ,,3116 мая 1848. пам'ятка даної свободи". Саме в цей день на теренах Західної Укра­їни було скасовано панщину.

На узбіччі місця, де сходяться вулиці Перемишлянська, Св. Миколая і А. Шептицького стоїть невеликий металевий хрест на кам'яному поста­менті. На ньому старослов'янською написано: "Сіе знаменіе Креста Гос­подня сеовершили граждани в память билой холери в Глинянах года 1855 ... "

В іншому місці, посередині невеликого майдану, біля церкви Св. Анни стояв колись дерев'яний хрест, встановлений ще в 1886 р. як пам'ятка про згорілу церкву Св. Івана Хрестителя. В 1902 р. замість нього був постав­лений новий, витесаний з каменю. Посвячував його сам Митрополит Андрей Шептицький. Приїжджав Шептицький до Глинян два рази. Перший в 1902 р. Другий раз з 10-денною місією в червні 1913 р.

З лиця землі було стерто і дві каплиці: Св. Антонія на вулиці Львівсь­кій і Матері Божої на околиці міста при дорозі Глиняни - Буськ. На Їх мі­сці збудовані нові набагато більші і гарніші.

Серед багатьох визначних і цікавих місць в Глинянах є місцевий ста­ровинний цвинтар. Площа його десь трохи більше 5 га. Там, наче в парку, ростуть розкішні дуби, високі тополі, стрункі вічнозелені смереки, акації та інші декоративні дерева, а між ними багато, дуже багато могил. Нікому не відомо, коли започатковано цей цвинтар, скільки йому років, скільки людей спочиває там. На деяких надмогильних каменях ще й досі зберег­лися старослов ' янські написи датовані, кінцем ХVІІІ і початком ХІХ сто­літь.

Окрім церков в місті є польський римо-католицький костел св. Духа, споруджений у 1840 р. Понад 50 років він був недіючим. Його по варвар­ськи виключили під склади, комори, майстерні.

До останньої війни була в Глинянах також велика єврейська синагога. Не при німцях, а вже при радянській владі вона була зруйнована.

З історичних пам'яток далекої старовини збереглися лише глибока фо­са і сліди оборонних валів, що були споруджені ще всередині ХУІ ст.

Понад шість століть носить наше місто свою давню назву Глиняни.Десь на початку ХУ ст. Глинянам було надано магдебурзьке право.

Територія Глинян була заселена дуже давно (20-30 тис. р. тому). Це доказано археологічними розкопками і дослідженнями. Були знайдені сліди давніх стоянок первісних людей, кремінні знаряддя праці і побуту, кістки мамонта. Ще на початку нашої історії (в ІУ-УІ ст .. ) північ сучасної Львівщини була заселена великим східно-слов'янським племенем дулібів. Жили вони по сусідству з Глинянщиною. З часом на землях цього племе­ні постала Волинська держава.

В Х-ХІІ ст . Глинянщина входила до складу Київської Русі. За часів Київської Русі Глиняни мали велике оборонне значення, бо були погра­ничними між Галичиною і Волинню. Після заснування м. Львова, роль Глинян зросла знову, бо через наше місто пролягав великий, так званий "бурштиновий" шлях, що вів від Балтійського до Чорного морів. У Львові ще й досі збереглися місця з назвами "Глинянська вежа", "Глинянська брама", "Глинянський тракт".

Глиняни були улюбленим місцем польських королів і високої шляхет­ської знаті. В 1441 р. тут був король Владислав Ягайло, 1537 – Зиґмунд ­Август, 1649 і 1653 - Ян Казимир, 1637 - Михайло Вишневецький, 1680­ – Ян Собеський, 1698 - Август ІІ. Були тут і Хмельницький, і Мазепа. Гли­няни мали рідкісний для міст давньої Польщі титул "вільного міста коро лівського". Цей титул, але вже символічно, зберігся за Глинянами аж до 1939 р. На протязі століть це "вільне місто" було володінням польських магнатів: графині Бледовської, графів Потоцьких і Бедонів, а на кінець графині Потуліцької. Єдиного, чого не було в Гинянах, то панщини.

В 1761 р. Глиняни стали містом повітовим. В 1765 р. до Глинянського староства належало 41 село (33.968 чол.). Саме в той період тут було роз­почато будівництво декількох адміністрацій, громадських та господарсь­ких будівель: магістрату, суду, школи. Тоді ж було закладено невелику цегельню і гончарню. Гончарство не прижилося, а натомість процвітало ткацтво. В 1770 р. було вже біля 50 ткачів. Їх вироби експортувалися в Польщу і Німеччину.

До кінця ХІХ ст. у містечку нараховувалося більше 500 професійних ремісників-ткачів, які виготовляли різноманітні художні тканини, постачаючи свої вироби на ринок у навколишні повіти. Глинянські полотна відзначалися досить високою якістю, свідченням чого є те, що вони вивозилися по річці Сян аж до Гданьська. Взагалі лляні і конопляні полотна, виготовлені в Галичині, користувалися великим попитом Польщі, Австрії, Угорщині; через Гданськ їх експортували в Англію, Францію, Нідерланди, Португалію, Іспанію, де використовували для корабельних вітрил.

У 1886 р. Організовано художньо-промислове „Ткацьке товариство”. Об’єднані у ньому кустарі спочатку виготовляли лляні узорні скатертини, рушники та інші тканини, а з 1890 р. – килими, які стали відомими не тільки на місцевих ринках, а й за кордоном – у Чехословаччині та Америці. Вони експонувалися на міжнародних виставках у Парижі, Варшаві, Нью-Йорку, де отримали високу оцінку фахівців.

Саме наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. складається глинянський тип килимів, що вирізняється серед виробів інших осередків України. „Ткацьке товариство” виготовляло килими за прикарпацькими і західно подільськими зразками. Однак ці зразки видозмінювалися окремими елементами чи мотивами, характерними для місцевого ткацтва.

В 1912 р. в Глинянах було налагоджено масове виробництво килимів. Килимова фабрика була заснована на базі "Товариства ткацького". Кили­ми Глинян були відомі в Нью-Йорку, Мілані, Празі, Парижі, Відні, Вар­шаві, Познані.

У період окупації західноукраїнських земель буржуазно-поміщицькою Польщею в розвитку глинянського килимарства не відбулося помітних змін. На базі майстерні „Ткацького товариства” в 1921 р. Було створено килимарську фабрику, яка належала підприємцеві Хомулі. В 30-х роках він розширив виробництво: тут постійно працювало 29 ткачів і 240 надомників, які щорічно виготовляли понад 1500 килимів, 2460 лляних скатертин і близько 3400 рушників.

Продукція фабрики, крім місцевих ринків, знаходила збут у багатьох містах Польщі.

Після возз’єднання України фабрика була перетворена у промартіль „Визволення”, де працювали 92 килимарських і 10 ткацьких верстатів. В 1960 р. промартіль перетворилася у велику фабрику „Перемога”, яка, об’єднуючи надомників з навколишніх сіл, спеціалізується на виготовленні різноманітних килимів.

Творчий колектив фабрики, провідні народні майстри-ткачі під керівництвом художника В. П. Карася розвивали кращі традиції народного килимарства Прикарпаття та Західного Поділля. Його килими демонструють на обласних, республіканських і всесоюзних виставках, а продукція глинянської фабрики „Перемога” знаходить загальне визнання за кордоном.

 

На жаль на даний час фабрика не працює, але в Глинянській середній школі є клас килимарства, де відроджуються місцеві традиції народного килимарства.

В 1772 р., після першого поділу Польщі, Галичина опинилася під вла­дою Австро-Угорщини. Глиняни стали далекою провінційною окраїною великої імперії. Місто почало поступово занепадати і не було вже повіто­вим. Належало воно вже до Перемишлянського повіту Тернопільського воєводства. Сюди наїхало багато євреїв. Вони зайняли всю центральну частину міста і прибрали до рук всю торгівлю.

До наших днів уціліли лише окремі будинки, решта під час останньої війни були повністю знищені. Серед них: будинок аптеки, будинок Місь­кої Ради (спочатку були: повітовий суд, комісаріат скарбу, станиця дер­жавної жандармерії, поліція, податковий уряд, пошта та ін.), музична школа ("Товариство ткацьке", промислова школа, польська школа людо­ва, в 1944-47 р. НКВД, вечірня школа), місцева протипожежна частина (була єдина в місті початкова школа), газова дільниця і міліція (будинок магістрату).

Віддавна і аж до 1919 р. та польської окупації в місцевому уряді мова і вся документація велися виключно по українськи. Крім основної загаль­ної громадської (державної) ради в Глинянах були ще дві інші: рада хрис­тиянська і рада єврейська Кагал. Містом вони не управляли, а займалися лише своїми справами. Українці, поляки та євреї мали свої школи. Була також спільна фахова школа (ткацького ремесла). Глиняни мали свої бан­ки, найбільший з них - український, місцевий суд, адвокатуру, нотаріат, пошту, поліційну станицю і навіть арештантський будинок.

Місцева влада мала право встановлювати свої порядки.

Великою і радісною подією стало проголошення Українською Націо­нальною Радою у Львові 1 листопада 1918 р. Західно - Українську На­родну Республіку (ЗУНР).

Перехід австрійської влади до рук української відбувся в Глинянах ми­рно і безкровно. Але вже в червні 1919 р. Західна Україна була окупована військами Пілсуцького. Почалась нова хвиля поневолення, тепер знову польського.

В 1925 році в Глинянах було створено невелику "Молочарську коопе­ративу", що розміщалася спочатку в приватному будинку. Вона мала ве­ликий успіх і прибутки. В 1927 р. було побудовано методом народної бу­дови нову молочарню. При сприянні і допомозі Глинянського "Українба­нку" було закуплено і встановлено технологічне обладнання. До 1939 р. молочарня була філіалом "Маслосоюзу". Сюди приїжджали вчитися і пе­реймати досвід з усієї Галичини і навіть Польщі. В 1939 р. її було націо­налізовано. До 199  в Глинянах працював маслосирцех, що входив в фірму “Верховина”. Він забезпечував молочною продукцією не тільки жителів Глинян а і області. Зараз маслозавод не працює.

Добру пам'ять про себе залишила в Глинянах дитяча "Захоронка", щось подібне до теперішнього дитячого садка. Заснована вона була в 1905 р. і існувала до 1939 р. Дітьми опікувалися Сестри Служебниці з мо­настирів. Догляд за дітьми і харчування були безкоштовними. В 30-х ро­ках на час літніх канікул для дітей молодшого шкільного віку з ініціативи "Гуртка рідної школи", Товариства "Просвіта" і "Союзу Українок" було створено дитячий садок. Заопікувалася ним також церква Св. Миколая.

В 1897 р. в Глинянах була створена філія Товариства "Просвіта". За­сновником і першим її головою був священник Павло Бачинський. Гли­нянська філія була на правах організації повітової, мала в своєму підпо­рядкуванні майже половину населених пунктів тодішнього Перемишлян­ського повіту. Там були читальні, які розміщалися в приватних будинках, при школах. Працювали хорові і драматичні гуртки, проводилися концер­ти, ставилися вистави, в деяких селах були навіть гуртки по вивченню грамоти і ліквідації неписьменності. В Глинянах читальня була заснована в 1899 р. Свого власного будинку вона не мала, орендувала одну кімнату, спочатку в місцевій школі, а потім в Будинку старців. Читальня мала свою невелику бібліотеку, якою міг користуватися кожен. В 1908 р. при читальні був створений хоровий колектив. Глинянський хор став одним з найкращих в повіті. В скорому часі було засновано драматичний гурток.

Пізніше в 30-х роках читальня дістала своє окреме приміщення в бу­динку Українського кооперативного банку.

В 1933 р. в Глинянах створено філію Товариства "Союзу Українок". Очолила її дружина місцевого священника п. Данилевича. Філія мала свої відділення в багатьох навколишніх селах. "Союз Українок" поширював галицькі жіночі і дитячі журнали, календарі, альманахи, заопікувався дитячими дошкільними закладами, організовував і проводив Шевченківські вечори, фольклорні вистави, фестини, коляди і щедрівки, святкування свят Св. Миколая, Івана Купала та ін.

Щорічно в день Покрови "Союз Українок" разом з читальнею "Про­світи" проводили молодіжні вечори під назвою "Глинянські вечорниці", на які запрошували молодь з усіх навколишніх сіл.

Молодіжне спортивне товариство "Сокіл" було засноване в 1922 р. з ініціативи місцевого адвоката, колишнього сотника Української Галиць­кої Армії Степана Дичка, під назвою "Пожежного руханкового товарист­ва". Така назва була лише прикриттям, а насправді це була добре сформо­вана національно-патріотична молодіжна організація, яка займалася згур­туванням, вихованням, фізичної загартованості української молоді, розвивала в неї почуття патріотизму і щирої відданості своїй Батьківщині, здатності в будь-який час стати на захист інтересів свого народу. Глинян­ські "Соколи" мали свій однострій: темно-сині мундири і такі ж шапки­мазепинки, окантовані золотисто-жовтим галуном. В Глинянах була най­сильніша в повіті футбольна команда і добре обладнане спортивне поле на вигоні в кінці вулиці Львівської.

В 1932 р. була заснована Глинянська філія товариства "Сільський гос­подар". Вона була заснована ветеринарним лікарем М. Дмишком і агро­номом Р. Паньківим.

На початку ХХ ст. в Глинянах було засновано товариство "Народний дім" метою якого був захист українцями своїх національних і культурно­освітянських прав та розбудову власних культурно-освітянських закладів, господарств, торгових і кредитових товариств, спілок і об' єднань.

Глинянська школа була заснована ще в середині XIX ст. за Австрії. Для нормальної чотирьох класової школи було збудовано приміщення. Зараз там знаходиться пожежна частина. В кінці XIX ст. коли місто розрослося, було побудовано двоповерхове приміщення нової школи. Після 1920 року в приміщенні нової школи вчилися польські діти і євреї, а українські – в пиміщенні ткацької школи, де зараз музична школа. У 1941-44 р.р. під час німецької окупації школа була загальною семирічною. В 1944 р. навчання в школі почалося з жовтня місяця. В час переходу фронту через місто. В приміщенні школи був військовий шпиталь. З 1946 р. в приміщенні школи навчалися ще й учні вечірньої школи робітничої молоді. Перший випуск школи був у 1947 р. В грудні 1987 р. було закладено перший камінь під нову школу. Нова школа прийняла учнів 1 вересня 1989 р.

Краєзнавча пам'ятка

"Така подія в нас була"

Надзвичайною подією, яка була в Глинянах, було відновлення  образу Розп’яття Ісуса Христа в церкві Успіння Пресвятої Богородиці. 6 січня 1936 року саме на Різдвяний Святий Вечір маленькі діти Богдана Маркевич, Іза Новак, Святослав Паньків, які бавилися на церковному подвір’ї, помітили крізь вікно, що в церкві стало дуже ясно. Тоді вони заглянули крізь замкову шпарину в дверях і побачили ніби вогонь на престолі. Подумавши, що в церкві виникла пожежа, вони поспішили повідомити про це Івана Цесліцінського, який мав ключ від церкви. Коли відчинили храм, всіх вразило яскраве сяйво, яке випромінював образ. Впродовж кількох тижнів він змінювався і, врешті став як новий. Тло ікони, яке раніше було темним, тепер стало ясним і блискучим, а розп’яття Ісуса Христа посвітлішало. Тіло Христове виглядало, немов щойно намальоване, а кров що спливала з його ран, була пурпурною. Унікальність Глинян полягає в тому, що такого образу Розп’яття, що самовідновився надприроднім способом, де б з ран на тілі, руках, ногах, скапувала кров, наче зі щойно поранених, більше ніде нема.

Глиняни були улюбленим місцем польських королів і високої шляхецької знаті. Про це свідчать такі факти: в 1441р. тут був король Владислав Ягайло, в 1537 – король Зигмунд-Август, в 1649 і 1653 – король Ян-Казимир, в 1673 – король Михайло Вишнивецький, в 1680 – король Ян Собеський, в 1698 – король Август II.

Були в Глинянах і славні українські гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа. В часи визвольної боротьби українського народу проти шляхецької  Польщі війська Б. Хмельницького на початку осені 1648 року без бою оволоділи Глинянами. Повторно Б. Хмельницький був у Глинянах  у вересні 1655 р. під час другого походу на західні землі України.

Гетьман Іван Мазепа в 1705 році з 40-тисячним військом зайняв Галичину і частину Польщі, аж по Віслу. В тому визвольному поході він на якийсь час затримався в Глинянах, де була його головна квартира. Саме звідси він посилав своїх перших таємних гінців до шведського короля Карла ХІІ для підготовки і здійснення протимосковського виступу.

В 1578, 1621 і 1677 роках Глиняни зазнавали нищівних набігів ординців, в результаті яких місто кожного разу було зруйноване, спалене до тла і зрівняне з землею, а люди, що чудом уціліли, розбіглися хто-куди. З часом вони поверталися на старі місця і поступово, рік за роком, місто відбудовувалося, виростало знову.

Двічі до нашого міста приїжджав Митрополит Андрей Шептицький. Перший раз в 1902 році. Відвідав він тоді стареньку церкву Успення Пресвятої Богородиці, цікавився нашими новозбудованими церквами Св. Анни і Св. Миколая, знайомився з містом і його громадою, в усіх церквах відправив великі Служби Божі. Другий приїзд з повторною 10-денною місією відбувся в червні 1913р. обидві ці події відзначені пам’ятними Хрестами, які донині стоять біля кожної церкви.

2 вересня 2012року в м. Глиняни відбулося народне віче з нагоди відкриття пам’ятної дошки Герою України – Левку Лук’яненку на будівлі Глинянської міської Ради. Дисидент і правозахисник Левко Григорович Лук’яненко з 1959р. до арешту в 1961р. жив і працював в Глинянах.

При бібліотеці працює

клуб за інтересами

"Краю мій рідний"

“Завдання краєзнавців – зернину до зернини збирати матеріал про наше минуле, щоб побудувати від нього міст і з’єднати в єдине ціле наше теперішнє та майбутнє.”

                         

                                                       І. Вашків

Книга спогадів жителя Глинян Василя Яремчука “У лабетах долі” надрукована після його смерті. Автор усе життя носив у серці спогади про свою юність, про роки підпільної боротьби у рядах УПА та згадки про жахливі роки в засланні у таборах Гулагу – у Норильську.

У цій книзі – життя без прикрас. Але вся розповідь проникнута не лише описами буття каторжан, а й великою любов’ю до свого народу, України, бажанням працювати на своїй вільній землі…

Славомира Ящук “Історія нашої родини. Спогади”

В цій книзі цікаво змальовується сільське життя родини Давидовичів. Батьки Славомири вчителі були переслідувані польськими шовіністами і навіть три місяці сиділи в тюрмі. В буремні часи війни вони переїхали в Тернопіль, а в 1948 р. дістали працю в с. Женів.

Книга видана посмертно завдяки синам п. Славомири.

Петро Гнида "Боївка "Чайки"

Автор упродовж тривалого часу досліджує діяльність Організації українських націоналістів, зокрема, на території колишнього Глинянського району Львівської області. У цій книзі на підставі архівних документів, свідчень колишніх учасників Збройного Підпілля ОУН та очевидців в загальному висвітлюється діяльність боївки Служби безпеки Глинянського районного проводу ОУН(б) під керівництвом В. Макаровського - «Чайки». Зібраний автором матеріал про діяльність РБСБ подається тут частково, ураховуючи рамки формату та принагідно виданий до 70-ліття з моменту загибелі сл.п. «Чайки» - одного із чільних працівників СБ на території Золочівської округи ОУН. Для істориків, науковців та широкого кола читачів.

Сакральні споруди Глинянщини

с. Женів  церква св. Дмитрія

Українська автокефальна православна церква.

Побудована в 1914 році. В радянські часи була закрита.

Архітектор, засновник невідомий.

Освячено 8 листопада на свято св.Дмитрія.

Іконостас 1936 рік, автор А. Монастирський. Розписи того часу не збереглися.

Ікони сучасні (початок 90-х років минулого століття), намальовані місцевим художником Мазур Теодозієм після відкриття церкви в 1988 році.

Реставрація в 2000 році: художники розписів П. Коваль, А. Магеровський під керівництвом М. Декальського.

Визначним для церкви є те, що Патріарх Ярема правив свою першу службу Божу.

м. Глиняни церква св. Миколая

Греко-католицька церква Львівської архієпархії.

Побудована в 1894 р. (Австро-Угорщина) як православна. В 1954 році була закрита. В 1989 році відкрита вже як греко-католицька церква.

Архітектор невідомий. Засновник о. Филимон Решетилович.

Автор іконостасу не відомий

Автентичні ікони не збереглися. Всі ікони сучасні, вже після 1989 року

Реставрація в 1989 році.

Визначним є відновлення зображення хрестів в обрамленні лаврових вінків початок 2000 рік.

м. Глиняни церква Успіння Пресвятої Богородиці

Побудована в 1624 році, в радянські часи була закрита.

В 1677 році місто було зруйноване. Вціліла тільки церква. В 1886 році до тла згоріло все середмістя. Неушкодженою залишилася та сама дервяна церква. В 1936 році у Святий вечір перед Різдвом в ній сталося чудесне відновлення надпрестольного образу Розп’яття Ісуса Христа.

В 2016 році розпочалася реставрація. Образ Розп’яття Ісуса Христа перенесено в церкву св.. Миколая.

Храм св. Анни м. Глиняни

Сьогоднішня приналежність храму (конфесія) – УАПЦ (Українська Автокифальна Православна Церква)

Храм Св. Праведної Анни був збудований 1891 року на місці церкви Богоявлення, яка згоріла 27 вересня 1888 року. Заходами будівництва займався о. Бачинський.

Церкву посвятив митрополит Сильвестр Сембратович. Це сталося 18 вересня 18891 року. На фронтоні церкви є відповідна таблиця з датою 1891.

Архітектор – невідомий, засновник  о. Бачинський.

У церкві зберігається багато  ікон,  деякі з них написані ще у 1891 році. Автори розписів іконостасів невідомі, але знаємо ,що іконостас був розписаний також у 1891 році.

Точний час реставрації невідомий, приблизно післявоєнні роки.

В часи радянської влади,  коли закривалися храми, в Глинянах також були закриті церкви Св. Миколая та Успення Пресвятої Богородиці.Діючою залишилася тільки церква Богоявлення. Принаймі ще в 1959 році вона носила цю назву. Згодом , невідомо з якого часу вона стала називатися – церквою Св. Анни, і таку назву має по сьогоднішній час.

Костел св. Духа  м. Глиняни

Римо-католицький костел єпископату Львівського.

Побудований в 1840 році як римо-католицький костел.

Архітектор та засновник невідомий.

Чому обрана така назва невідомо.

Інтер’єр, розписи та ікони всі сучасні, після 1997 року. З 1946-1997 рік костел був закритий тому, що поляки виїхали з м. Глиняни. Використовувався як склад.

Реставрація 1997-2000рік.

Ксьондз Казимир Квятковський займався відновленням костелу і був першим ксьондзом, який правив у Глинянах після відкриття.